Вперше  письмова згадка про  заселення села  згадується  ще в І столітті нашої ери, тут знайдені сліди Черняхівської культури, розкопані залишки Трипільського поселення. Та завжди охороняли спокій і затишок села могутні величаві ліси, що оточували поселення міцним кільцем, не пускаючи ні ворога, ні негоди лютої. Краса, затишок села приваблювали сюди панів. Спочатку село належало Потоцьким, а згодом – графу Шувалову. Змінилась з часом назва села, стало воно називатись Поташ (від назви добрив, які добували тут, випалюючи деревину).

            У грудні 1929 року в нашому селі був створений колгосп. В роки голодовки 1932-1933 років 101 житель села помер. 24 особи були безпідставно репресовані в 1937-1938 роках.

           Війна важким чорним крилом зачепила і наше село. Біля 200 осіб брали участь у цій жахливій битві з фашистами, 106 з них навічно залишились молодими в братських могилах, яких так багато розкидано по землі від Волги до Берліна. Окрім того, гітлерівці стали відправляти в Німеччину тисячі невільників – юнаків і дівчат, підлітків. Тільки з нашого села  Поташ примусово було вивезено в неволю 161 молоду людину.

             Сьогодні ми  з глибокою вдячністю згадуємо тих, хто відстояв незалежність Вітчизни  і з високим трудовим ентузіазмом відбудовував село після розрухи.   

          У 1952 році в селі було проведено радіо, в 1961 році засвітились  перші електричні вогні. В 1957 році колгосп закупив перший трактор, а в 1961 році було збудовано Будинок культури, який на той час був одним з кращих у районі. Заново збудоване колгоспне господарство: ферми, комори, автотракторні гаражі, майстерні. В 1972 році завершено будівництво шосейної дороги через село, яка в даний час капітально відремонтована.

          В даний час на території села функціонують такі підприємства: ТОВ «Поташ-Агро», Потаське лісництво, навчально-виховний комплекс, ФАП, Будинок культури, бібліотека, відділення зв’язку.